Про захоплення, що переросло у сімейний бізнес, улюблені сири, майстер - класи для дітей і дорослих, нові ринки збуту, міжнародний конкурс і мету бізнесу розповідають переможці конкурсу Львівського регіонального партнерства зайнятості "Опліч" (керівник - директор Львівського обласного центру зайнятості Василь Барилюк) Соломія Братах та Ігор Рева.
- Найперше цікаво довідатись, як так сталося, що стоматолог і піаністка вирішили зайнятись виробництвом сирів?
Ігор Рева: «Це моє давнє хобі. Я перший сир зварив ще студентом 2 - го курсу медінституту, 20 років назад. Все сталося через нашого собаку. Пішов в ветаптеку по каплі від кліщів, а там був пакетик сичужного ферменту і інструкція з трьох пунктів, як зробити сир. Я зробив цей сир. Правда сам його їсти не зміг, віддав собаці. Собака теж не захотів його істи. У нас не прийнято в сім'ї викидати їжу, відповідно дали голубам в дворі. Голуби з'їли одразу. Я зрозумів, що то знак божий, бо голуб - божа птаха. Після цього я десь на півроку застряг в бібліотеках, вивчав теорію професійного сироваріння. Згодом, вийшов сир, що можна було їсти і не стидно було пригостити друзів.
- Що вас, мешканців Львова, спонукало переїхати в село?
Ігор Рева: «8 років тому ми переїхали в село і завели кіз. Вирішили ставити повноцінне виробництво, бо уже досягли свого ліміту в переробці молока в домашніх умовах. Ми хотіли розмежувати житло і роботу. Ми почали шукати приміщення. Старі корівники, свинарники, стара радянська забудова нам була абсолютно не цікавою. Ми зупинились на приміщенні старої австро-угорської школи в селі Мильчиці Городоцької територіальної громади. В той час, це була закинута будівля. Перекриття і дах були завалені. По суті, ми врятували 150-ти річну будівлю від розбору на цеглу. Тепер тут не тільки виробництво, а й сироварна школа. Ми навчаємо дітей і дорослих варити сир.
Соломія Братах: «Майстер-класи залежать від сезону. Найчастіше проводимо в жовтні, січні, під час шкільних канікулах. Старші школярі варять сир «Моцарела», молодші крутять сирні кульки в спеціях. Проходять також екскурсію, дегустують наші сири. Проводимо і професійні майстер-класи.
- Скільки міні ферма «З гарбузового раю» виготовляє видів сирів? Як придумуйте назву для своєї продукції?
Ігор Рева: «Від 10 до 15 видів. В залежності від кон'юнктури ринку і навіть настрою. Треба розуміти, що за чим іде і що за собою тягне. В крафтовому сироварінні не існує технологічних карт, як на великих заводах. Треба відчувати молоко, його якість. «Світанок» - мій улюблений сир. Я люблю гострі, витримані сири.
Соломія Братах: «Назви сирів вони приходять самі. Є, до прикладу, сир з білою пліснявою і ялівцем. Це ж «Лісова пісня». Біла пліснява має грибний смак плюс ялинковий присмак. Це як в горах Карпатах. Все важливо від рецептури до назви. Коли люди до нас приїжджають на дегустацію, це не просто скуштував кусочок сиру і все. Ми розповідаємо його історію, назву. Складається загальне враження і це діє на смакові рецептори. Це ціла процедура і атмосфера.
- Чи важко було завоювати довіру покупців, вийти з новою продукцією і закріпитись на ринку?
Соломія Братах: «Після відкриття тут, у 2019 р., ми не встигали за «сарафанним радіо». Реклама йшла перед нами. Покупці нас самі знаходили. Нам треба було тільки виготовляти продукцію. Ковід і війна трохи ринок обвалили. Найскладнішою була минула зима. І не тому, що не було клієнтів, а тому що не було електроенергії.
Ігор Рева: «Щодня ми переробляємо 500 літрів молока. Закуповуємо молоко на фермі Крехівського монастиря. Під час блекаутів ми переробляли 500 літрів на тиждень. Одна єдина варка була, коли ми входили в графік подачі електроенергії. На цю зиму ми ставимо твердопаливний котел, це зможе нам замінити електрику для нагріву молока.
- Соломіє, ви, як фізична особа-підприємець, взяли участь у грантовому конкурсі Львівського регіонального партнерства зайнятості "Опліч" і здобули перемогу. Що спонукало вас шукати додаткові фінансові ресурси?
Соломія Братах: «Акумулювати кошти на нове обладнання складно. Ми хочемо розвиватись і рухатись вперед. Такі конкурси і отримані гранти дають таку можливість. У нас є новий бренд – «Супроза». Це трояндовий конфітюр з пелюсток рожі. За грант ми придбали різне устаткування. Фасувальний апарат тепер дає можливість розкладати варення не тільки в баночки, а й в стіки. З новою пропозицією ми зможемо виходити на заправки, готелі, тощо. Нам відкриваються нові місця і великий ринок збуту продукції.
- Чому ви вирішили окрім сирів розвивати ще один напрям?
– Наші клієнти, коли купують сир, завжди питають: «Чи є щось до сиру?». Спочатку ми робили різні варення. У чоловіка в родині завжди печуть пампушки з варенням з рожі. Він сам робить ці пампушки, бо любить працювати з тістом. Проблема була купити готове варення, не було де купити. Ми почали вирощувати рожу біля дому. У нас так все завжди закручується. Ми, знайомі, друзі, знайомі знайомих і т. д. Ми ці кущі розсаджували і зараз у нас 1,5 гектари засаджено рожею. Осінню будемо ще висаджувати. Вже є терта рожа нашого виробництва. Ми її протираємо, маємо механізовану ступку. Збирання і перебирання пелюсток йде традиційно вручну. Готова продукція є з цукром і з медом.
- Скільки міні ферма має працівників?
Соломія Братах: «У нас четверо працівників. До кінця року плануємо прийняти на роботу ще двох.
- Як буде виглядати ваша фірма, скажімо через років 5. Про що мрієте, які плани будуєте?
Соломія Братах: «Якщо ти ідеш у бізнес, ти повинен мати більшу мету ніж заробляння грошей. Хочу великий дегустаційний зал, щоб завжди було гамірно. Фотосесії в трояндах. Вийти на експорт, наростити потужності. Зараз збираємось в Норвегію, на світовий сирний конкурс. Повеземо наші сири «Лісова пісня» і «Говерла».
У межах Проєкту МОП «Інклюзивний ринок праці для створення робочих місць в Україні» за фінансування Міністерства закордонних справ Данії та Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням уряду Німеччини.
.