Теперішня війна розділила життя багатьох із нас на до і після. Пережите за два роки повномасштабного вторгнення інколи навіть важко усвідомити. Але, як і кожен виклик, цей змусив українців подивитися на своє життя іншими очима. «Після 45 діб під обстрілами дивишся на те, що можеш і хочеш, по-іншому», – каже Ксенія Рахманіна, яка виготовляє різдвяні чобітки. Сьогодні «Львівська Пошта» розповість її історію повернення до творчості та власної справи і відкриття нового дихання завдяки підтримці Львівського регіонального партнерства зайнятості «Опліч».
48-річна юристка із Харкова Ксенія Рахманіна, яка відповідає за оперативну діяльність Науково-експертного центру будівельних технологій «Експертиза ЗО», понад 15 років займається рукоділлям. Спершу це було хобі для вечорів після щоденного восьмигодинного читання документів. Та, як кажуть вишивальниці, жінка «підсіла на голку». Від ручної перейшла до машинної вишивки. Розробляла дизайни і створювала вишиванки на замовлення. Однак побутова швацько-вишивальна машинка не дозволяла їй конкурувати з власницями професійного обладнання.
«Ще й китайці почали штампувати вишиванки. Тож я вирішила шукати щось своє, в чому AliExpress не конкуруватиме зі мною. Почала робити дитячі вишиті краватки, різдвяні чобітки для подарунків і ялинкові прикраси, які, на мій подив, мали неабиякий попит. Це робило мене щасливою», – пояснює героїня історії.
А потім настало 24 лютого 2022 року. Ксенія з родиною жила в Харкові на Салтівці. Від початку вторгнення вони протрималися там 45 днів, але в ній наче щось померло, не могла навіть голки до рук узяти. Не виїздили, бо чоловік – технолог борошномельної галузі – не міг покинути роботу.
«Я йому казала: «Авіація літає, нас бомблять. Яка робота?», а він мені: «У мене багато зерна замочено, його треба змолоти, інакше зігниє», – згадує жінка. – Ми три тижні сиділи без опалення, тиждень без світла, килимами позабивали вікна. Чоловік і син навідріз відмовлялися ховатися під час обстрілів. Але в млин потрапив уламок, і він зупинився. Тоді ж батьки нас ледь не примусили виїхати. Спочатку ми з чоловіком і 19-річним сином опинилися в Богуславі на Київщині. Тут уже почала щось потроху робити, хоча нічого не мала, але голки і шматочка тканини було доста, щоб знову взятися за улюблену справу».
Ксенія Рахманіна полюбила той край, але для її чоловіка там не знайшлося роботи. Невдовзі його запросили у Самбір, де будували млин. Жінка довго відмовлялася, бо в Харкові залишилися батьки. Пізніше тато відійшов до Бога, тому з листопада 2022 року Рахманіни оселилися в Оброшиному, а в травні 2023-го знайшли помешкання в Самборі та перебралися туди.
«Тут у чоловіка хороші умови праці, тому наразі не плануємо повертатися», – каже співрозмовниця.
Чобітки стали бізнесом
Героїня нашої історії воліла започаткувати власну справу. Ще до переїзду зауважила, що найбільше може заробити на продажу різдвяних чобітків. Особливо добре продавалися дорогі, з якісних матеріалів, із ручною вишивкою, оздоблені недешевими намистинами, бісером, стразами і глітерами, які замовляла з-за кордону. Також власноруч створювала декор для них – тканинні квіти, прикраси з ниток. Майстриня здобула постійних клієнтів і зазвичай виготовляла чобітки на передзамовлення.
«Дуже шаную старших покупців. Вони купують чобітки собі, онукам на подарунок, навіть домашнім улюбленцям. Якось вишивала чобіток на замовлення для… чихуахуа. Замовниця виїла мені через нього весь мозок, хоч із виробом для внучки проблем узагалі не було, – дивується Ксенія. – Найцікавіше, що старші клієнтки хваляться придбаним перед подругами. Вони дуже сучасні, вміють користуватися соцмережами, месенджерами, фотографують придбані у мене чобітки і надсилають іншим. «Сарафанне» радіо працює».
Однак для розширення бізнесу Ксенії бракувало технічного забезпечення. В Богуславі жінка перемогла у конкурсі та мала отримати грантову допомогу на 100 000 гривень. Але довелося терміново їхати в Харків ховати батька, і після похорону виявилося, що сім’я вирушить одразу на Львівщину. Тобто грошей Ксенія так і не отримала. Інформацію про тренінг від «Опліч» випадково побачила в одній із самбірських інтернет-груп. І це стало другим шансом отримати грант, придбати потрібне обладнання і дати нове дихання її хендмейд-бренду Christmas сraft merry memory.
Стукайте – і відчинять
«Коли я відкрила на тренінгу зразок бізнес-плану, то почали труситися руки. Розізлилася на себе, але взялася за роботу. Дві третини писала по-новому, майже третину використала з попереднього бізнес-плану. Грантові кошти у разі перемоги заклала на придбання принтера для сублімаційного друку, плотера, швацької машинки і ноутбука, бо старий вже ледве працював, – веде далі Ксенія. – До останнього не була певна, що вийду в фінал, але наш тренер від Міжнародної організації праці Іван Харченко дуже допомагав, хвалив і підтримував мене. Треба шукати можливості, а не відмовки! Не вдалося мені в Богуславі, зате здобула знання, які допомогли перемогти тут. Отже, треба втілювати задумане».
У грудні 2023-го жінка забрала із Харкова два величезні ящики матеріалів суто під новий проєкт і замовила стрази на 2000 гривень з-за кордону. Окрім виготовлення чобітків, планує продавати набори з фетру «зроби собі сам». Багато рукодільниць купують такі, але в світі їх виробляють лише два американські бренди – Bucilla та MerryStocking, а коштують вони від 1100 гривень при собівартості 300–400. Також підприємниця працює над подібними наборами для створення ялинкових іграшок. Туди входитиме кулька-основа з пінопласту, малюнок-сублімація і набір із глітером.
«Планую продавати свої вироби на міжнародній платформі handmade, креативних та вінтажних товарів Etsy. Там такі чобітки коштують близько 8000 гривень. Навіть якщо вирахувати витрати на доставляння, податки, комісії, то матиму 5000–6000 гривень за один. Я не китайська швачка, щоб клепати дешеві вироби, марнуючи час, – наголошує співрозмовниця. – Але над цим треба працювати впродовж усього року: замовляти тканини, декор, розробляти дизайни, шити, оздоблювати, щоб до жовтня все було готове для продажу. Раніше збувала свій товар через інтернет-магазин «Скриня» та OLX. На цій платформі дуже вигідно продавати такі сезонні речі як чобітки – виставляєш їх на два місяці, платиш за рекламу і маєш чистий спокій».
Щоб досягти успіху, треба натужитися
Ксенія Рахманіна під час вручення сертифікату про перемогу в Львівській міській раді
Ксенія Рахманіна вважає, що головне знайти справу до душі та займатися тим, що любиш. Власна справа не одразу приносить прибуток, інколи треба працювати й через «не можу», не зволікати, не лінуватися, а робити. «Перешкоди будуть завжди. Коли я отримала грант, у мами в Харкові виявили онкологію. Зараз вона лікується, уже все ніби добре. Отримати грант цілком реально. Ті, кому це справді потрібно, навчаться всього і здобудуть підтримку, – переконана майстриня. – Саме цей проєкт дав мені нові можливості. Я завжди знала, що продовжуватиму займатися улюбленою справою, навіть якщо не переможу. Однак розуміла, що отримані кошти допоможуть пришвидшити втілення задуманого і масштабувати власну справу».
Жінка й досі бере учать в онлайн-вебінарах від «Опліч», черпає з них потрібну для власного бізнесу інформацію. Свого часу ненавиділа соцмережі, вважаючи, що люди в них переважно марнують час. Але не так давно зрозуміла їх важливість для бізнесу: якби не виставляла свою продукцію у фейсбуці, ніхто б не повірив, що до вторгнення вона щось виготовляла. Тож наголошує: треба все фотографувати і викладати в соцмережах. Планує залучити для виконання цього відрізка роботи того, хто знається на цьому. А ще шукає художників для колаборації та створення нових дизайнів продукції.
І наостанок додає: «Знаєте, я в Харкові маю дві квартири, а тепер орендую помешкання в маленькому містечку. Коли приїхала сюди, навіть стола не мала. Нічого! Купила, орендодавець навіть відшкодував кошти, бо цей стіл йому сподобався. Вже все підлаштувала під себе, це не проблема. Слава Богу, я працюю, чоловік працює, все у нас гаразд. Тільки дуже хочеться додому…»
За матеріалами Львівська пошта