«Мрійте, але велико мрійте!» – наголошував відомий громадський діяч Богдан Гаврилишин, якого називали найвпливовішим українцем у світі. І сьогоднішні співрозмовники «Львівської Пошти» – Олександр Жавненко, ветеран-«азовець», і його дружина Марічка, хореографиня – також мріють і діють. Коли чуєш слово «мрія», одразу спадає на думку це львівське подружжя. Це слово супроводжує його впродовж усього життя.
У березні 2025-го в інтерв’ю «Львівській Пошті» ветеран із подвійною ампутацією ніг, який був протезований у центрі Unbroken, розповідав, що мріє повернутися до активного життя і знову танцювати з коханою дружиною.
Львів’янин змалечку займався танцями, на паркеті зустрів свою долю – Марічку. Вони разом танцювали в народному ансамблі «Мрія».
Чоловік восени 2023-го мобілізувався до лав Нацгвардії, а навесні 2024-го почалася його служба в бригаді спеціального призначення «Азов», де він став оператором дронів. Під час служби перебував у Серебрянському лісі, в напрямку селища Нью-Йорк і міста Торецьк.
Важке поранення отримав у жовтні 2024 року. Снаряд прилетів на позицію під Торецьком. Позаду чотири лікарні, декілька операцій і протезування в реабілітаційному центрі Unbroken.
«Азовець» наголошував медіа, що мріє повернутися до активного життя заради родини – коханої дружини Марічки та доньки Ліночки, якій невдовзі виповниться два роки.
«Я вдячний дружині за колосальну підтримку. Вона дуже сильна. Підтримувала мене, але й не обділяла любов’ю і турботою донечку. Ми разом гідно здолали шлях реабілітації після мого поранення. Щонайшвидше стати на ноги було моєю мотивацією, щоб допомагати дружині й бути залученим до виховання донечки», – зазначав у розмові з «Львівською Поштою» Олександр Жавненко.
У червні 2025-го мрія «азовця» збулася – подружжя вперше станцювало на паркеті Будинку вчених після поранення Олександра. Це були неймовірні емоції.
«Ми танцювали під цю пісню на нашому весіллі… Це було так ніжно, щиро, зворушливо. Якщо наша історія надихне хоч одну людину – будемо щасливі», – каже Марічка Жавненко.
Пара мріяла про танцювальний простір у Львові, і ця їхня мрія невдовзі також реалізується. 36-річний Олександр і 31-річна Марічка, будучи учасниками курсу ReStart «Від ідеї до ветеранського бізнесу – 5» для пацієнтів реабілітаційного центру Unbroken у Львові, отримали грант на суму 500 000 гривень для започаткування власної справи.
Під власною справою мається на увазі танцювальний простір у Львові площею понад 300 квадратних метрів, який планують відкрити восени 2025-го. Тепер там роблять ремонт.
Ця історія – про силу та мрію, яка стає реальністю, попри біль і виклики. «Азовець», незважаючи на важке поранення, є прикладом для інших ветеранів: після важких випробувань є можливість для самореалізації та здійснення мрій.
Ця історія має сталу бізнес-модель і сильну соціальну місію, формує активне майбутнє дітей і дорослих, містить сімейні, культурні й освітні цінності. Мовиться про простір, де танець стає терапією, розвитком і об’єднанням поколінь.
Додамо лише, що згаданий тренінг організував Західноукраїнський кластер соціальних підприємств у партнерстві з Львівською міською радою та центром Unbroken.
Ініціативу реалізують у межах проєкту «Невідкладна допомога для працевлаштування людей з інвалідністю за допомогою технології 3D-друку в Україні», який впроваджує ООН із промислового розвитку (ЮНІДО) за підтримки уряду Японії.
«Мрії справді стають реальністю», – Олександр Жавненко
Олександре, ми спілкувалися з вами в березні цього року, коли ви щойно стали на протези. Час минув швидко, ви з дружиною станцювали як і мріяли, і грант для започаткування власної справи отримали. Вітаю! Слово «мрія» вас, здається, супроводжує завше.
Дякую! Ніколи не замислювався над цим, але мрії справді стають реальністю. Ми з дружиною стараємося робити те, що нам подобається, те, що нам до душі, те, що любимо. Важливо нелише мріяти в житті, але й діяти.
Ми познайомилися в ансамблі «Мрія». Я зрозумів: якщо вже мріяти, то мріяти масштабно. Ось так івимріяли танцювальний простір. І він буде!
Ваша сім’я, друзі дають вам силу, енергію і натхнення?
Любляча сім’я дає силу, особливу енергію. Силу дає йдоня Ліночка. Це наша перлинка, наш потужний стимул.
Родина – це те, заради чого япішов до війська в часі великої війни. Родина дає мені силу не здаватися, не розслаблятися, мріяти та діяти. Важливою для ветерана є підтримка сім’ї.
Мені в житті щастить, бо мене оточують і підтримують позитивні люди, професійні медики. Це синергія всіх людей навколо. Важливо вірити в себе, гуртуватися зі світлими й працьовитими людьми, з побратимами, важливо йти вперед.
«Ми отримали грант, який є хорошим мотиватором іти вперед та не здаватися»
Коли виник задум відкрити власний танцювальний простір?
Дружина професійно займається танцями, вона – хореографиня. Має свій дитячий танцювальний колектив «Явір», у якому більш ніж сотня дітей. Марічка родом із Яворівщини.
Захоплююся нею, бо вона любить те, що робить, і робить це професійно. Щодо відкриття власного танцювального простору: нам важливо, щоби діти, які займаються в колективі, мали комфортні умови для занять.
Ми пішли на навчання, пройшли тренінг і отримали грант, який є хорошим мотиватором іти вперед та не здаватися. Ми претендували на велике приміщення, самі його шукали і орендуємо за комерційною ціною.
Радіємо, що маємо гроші для започаткування власної справи. Повірили в себе, в свій задум, у свої сили. Подяка нашим викладачам за цікаві тренінги! Це цінно для нас, родин ветеранів.
На вашу думку, такі тренінги важливі?
Звісно. Важливе також спілкування між ветеранами, коли кожен ділиться власним досвідом.
Восени відкриємо свій танцювальний простір. Уже робимо ремонт у приміщенні. Роботи багато, однак ми з дружиною впевнено крокуємо до своєї мрії.
«Хто хоче, той працює і не нарікає. Було б бажання вчитися і працювати»
У Львові активно розвивається ветеранський бізнес. Наскільки це актуально для соціалізації ветеранів?
Дуже актуально. Я є гравцем львівської парахокейної команди «Незламні». Це перша в Україні следж-хокейна команда. Серед гравців – підопічні центру Unbroken.
У нашій команді є кримський татарин Енвер, який отримав грант і розвиває власну справу – кав’ярню. Він не сидів склавши руки, мав задум і втілив його у життя. Одні вірять у ветеранський бізнес і діють, другі не вірять і нічого не роблять…
А потрібно мріяти і діяти. Вважаю, що у Львові активно розвивається ветеранський бізнес, є різноманітні грантові програми. Хто хоче, той працює і не нарікає. Було б бажання вчитися і працювати.
Олександре, ви вірите в перемогу України?
Безперечно. У всіх українців одна спільна мрія – перемога. Ми гідно й сміливо боремося за свою землю, за свою Батьківщину. Планую залишитися на службі в «Азові», служити в складі своєї бригади у Львові. Перемога залежить від кожного з нас, тож мусимо допомагати хто чим може.
«Я мріяла про власний танцювальний простір. Ми наважилися, і нам вдалося», – Марічка Жавненко
Марічко, відкриття свого танцювального простору у Львові було вашою мрією?
Так. Загалом мій колектив був мрією. Ще в часи студентства я мріяла, що, як і мої викладачі, матиму свій колектив. Радію, що ця мрія збулася.
Мій чоловік змалечку займався танцями, а я із 16 років. Ми танцювали в народному ансамблі «Мрія». Тепер я хореографиня, вже 13 років у справі, яку люблю.
Так, я мріяла про власний танцювальний простір. Колись думала, що це нереально, але ж ні – цілком реально! Нам дуже допомогло навчання сімей ветеранів, акценти тренерів, за що їм вдячна. Ми наважилися, і нам вдалося.
Як учасники курсу ReStart «Від ідеї до ветеранського бізнесу – 5» для пацієнтів реабілітаційного центру Unbroken у Львові отримали грант для започаткування власної справи. Від початку навчання до отримання грантових грошей минуло три місяці.
Тепер ремонтуємо приміщення, сподіваємося відкрити свій танцювальний простір восени 2025-го. Гадаю, все задумане нами реалізується.
Я роблю те, що люблю, присвячую цьому багато часу. Наш простір стане місцем, у якому буде комфортно перебувати.
У всіх наших поїздках, чи Україною, чи закордонних, батьки супроводжують дітей. І теж хочуть танцювати. Тому в нашому танцювальному просторі буде така можливість – і діти, і батьки танцюватимуть.
«Силу та віру дає любов. Подяка всім, хто нас підтримував і допомагав!»
Менш ніж рік тому, в жовтні 2024-го, ваш чоловік був важко поранений. Пережив ампутацію, операції, лікування, протезування. Це складно, особливо якщо є мала дитина. Що дало вам силу вистояти в цьому?
Наша дорога доня Ліночка, якій у вересні буде два роки. Вона наш промінчик, вона нас заряджає. Силу та віру дає любов.
Допомогло вистояти в скрутні часи наше оточення, підтримка найближчих. Подяка всім, хто нас підтримував і допомагав!
Подяка всім світлим людям за колосальну підтримку! Ми разом пройшли цей складний етап у житті. Коли чоловіка привезли в Дніпро, ми з Ліночкою одразу поїхали до нього, в інший куточок України. Летіли до люблячого чоловіка і татка.
Ми у шлюбі вже дев’ять років, а разом – 14-ть. Танцюємо з 2013-го. Ми – команда, підтримуємо одне одного у всіх починаннях.
Як танці психологічно впливають на людину?
Однозначно позитивно. Танці мають великий сенс. Танець – це ритм серця. Важливо танцювати й відчувати своє тіло. Танець – це задоволення.
Український танець у нашій крові. Це своєрідна терапія, якщо рухаєшся під улюблену музику. Танець – це життя, рух, а рух – це здоров’я. Людина жива, коли рухається. Танцюйте і любіть життя!
За матеріалами інтернет-видань