Ця розповідь – не про війну. І не про втрати. Вона – про силу. Про силу жінки, яка знайшла себе, попри всі життєві перипетії. Коли ми чуємо слово «студентка», то уявляємо собі юну дівчину з ранцем за плечима й кавою в руці. Ця історія – про студентку з багажем років і мріями, що не старіють. Ірина Бурик стала студенткою Львівської політехніки у 59 років. У віці, коли більшість вже завершує життєві проєкти, вона лише почала новий шлях. І її рішення – це не просто вибір професії, а вибір життя всупереч війні, втратам і болю. Зрештою, це вибір себе – жінки, яка не дозволила обставинам визначати її долю. Так, із наближенням до омріяної професії та вірою в себе, вона розпочала нову сторінку свого життєпису.
– Про ваучер на навчання я дізналася у Центрі життєстійкості, – розповідає Ірина. – Туди я приходжу до психологині щоразу з іншими темами, які мене хвилюють, і завжди отримую повну й компетентну відповідь. Якось розповіла їй про своє вигорання на роботі, а також про те, що не знаю, як бути далі. Адже не таємниця, що роботодавці до людей передпенсійного віку ставляться байдуже й наймають на роботу неохоче. У процесі спілкування психологиня поцікавилася моїми уподобаннями. Я щиро їй зізналася, що багато років виявляю інтерес до психології й начебто вже дозріла до освоєння професії, однак мої фінансові можливості нині обмежені. Та коли я відвідувала групові тренінги, то бачила, як після кількох занять люди змінюються – на їхніх обличчях з’являється усмішка, а напруженість зникає. І моє бажання вчитися лише посилювалося. Поштовх до дій дала інформація, яку мені надали саме в Центрі життєстійкості, – про ваучер на безплатне навчання від Держслужби зайнятості. Я вхопилася за цю можливість, як потопаючий за соломинку. Зібрати кошти на навчання зі своєї зарплати я не змогла б. Мала рік на підготовку. Спочатку закінчила чотиримісячні курси англійської мови. Оскільки 30 років не спілкувалася й не вдосконалювала іноземної мови, лише курсів було замало, щоб успішно скласти вступний іспит. Я найняла репетитора і впродовж року дуже ретельно вивчала англійську.
– Ірино, чи вважаєте крок, який ви зробили назустріч професії, своїм досягненням?
– Звичайно. У мотиваційному листі, який я подавала під час вступу до Львівської політехніки, навіть похвалилася тим, що відвідувала тренінги та брала індивідуальні консультації в психолога. Для мене не менш важливо було опанувати англійську мову – і я це зробила. На іспитах із цього предмета у двох університетах, куди подавала документи, набрала високі бали. Це стало для мене потужною мотивацією рухатися далі. До фахового іспиту готувалася з особливим натхненням, адже не мала ступеня бакалавра з психології. Уже після першого іспиту визначилася з можливим майбутнім місцем навчання — обрала Львівську політехніку.
– А чому ви віддали перевагу Львівській політехніці?
– У цьому закладі з повагою ставляться до абітурієнта. На всі запитання, які в мене виникали, працівники університету відповідали терпляче й доступно роз’яснювали.
– Ви задоволені своїм поступом?
–Я щаслива! Мене зарахували на заочне відділення без відриву від роботи. Тепер я можу навчатися, здобувати нові знання в магістратурі й забезпечувати своє проживання. Відчуваю, що починаю жити заново! Учора я відвідала першу лекцію — було цікаво. Матеріал подають доступно, легко сприймається. Нам, заочникам, дозволили відвідувати заняття на денному відділенні. Це просто супер! Ознайомилася з вимогами до курсової роботи. Уже маю ідеї щодо тем, над якими хотіла б працювати. Вимоги до написання роботи досить високі, тому беруся серйозно студіювати предмет. Навчання у професійному напрямі відрізняється від навчання «для себе». Я прагну здобути добру теоретичну базу, щоб згодом застосувати її на практиці. Теорія без практики – це гроші на вітер. Працюючи з клієнтами, я зможу спілкуватися з ними на професійному рівні, коли матиму відповідні знання. Поки не матиму пенсії, роботу змінювати не планую – мене влаштовує графік 4х4. Це дає змогу викроїти більше часу на навчання. А згодом, коли наберуся досвіду, шукатиму роботу за спеціальністю.
– Як зреагували на ваше рішення навчатись у Львівській політехніці доньки?
– Вони були здивовані. Кажуть: «Мамо, ще місяць тому ти нікуди не збиралася вступати. Що сталося?». А я відповідаю: усе змінюється. Професійні психологи дали «штурханця». Вони навчили мене виходити зі стресу, підтримувати свій стан і вміти змінюватися. Моя мрія прокинулася. Я ж із 13 років цікавлюся психологією… Це рішення – виважене. У мене є глибинна ціль: я зрозуміла, що зможу допомагати не лише собі, а й іншим людям, які потребують уваги та підтримки. Колись навіть хотіла піти на курси психологів, але доньки переконали мене здобувати освіту в акредитованому освітньому закладі, який має вагу. Вдячна їм – це правильний шлях.
– Як прийняли студентку 55+ однокурсники?
– У групі ми ще не зустрічалися. Вважаю, що кожен прийшов із власною метою – навчитись і стати професіоналом. І зовсім не важливо, скільки тобі років – 21 чи 59. До таких речей я ставлюся спокійно. У моїх доньок різниця у віці 10 років, і кожна має свій характер. Так само й у житті – кожен іде своїм шляхом. Я теж непроста дівчинка, але вмію знаходити спільну мову. Впевнена, що й з одногрупниками вживуся.
– Як вважаєте, чи знадобиться ваш попередній чималий досвід роботи у майбутній професії?
– Думаю, що так. На попередніх роботах я пройшла загартування та виробила імунітет до стресу. Сьогодні за день через касу, на якій я працюю, за зміну проходить близько 600 людей. Клієнт не тільки має скористатися послугою, а й залишитися задоволеним. Трапляються і конфліктні ситуації, які потрібно вміти згладжувати. У моїй майбутній професії така практика буде дуже корисною. Людей слід приймати з їхньою унікальністю – виважено, а не емоційно. Адже, коли швидко запалюєшся, важко себе погасити.
Сьогодні Ірина Бурик – студентка Національного університету «Львівська політехніка». Вона вчиться, будує нове життя і щиро вірить, що її серце неодмінно стане для когось домом віри, любові та тихої сили, здатної зцілювати. Ірина не просто шукає знання – вона творить себе заново, щоб одного дня стати тим світлом, яке хтось назве своїм прихистком, і тим променем, що надихатиме.
За матеріалами сайту НУ «Львівська політехніка». За матеріалами сайту НУ «Львівська політехніка». Повна версія за посиланням.