Вони знову танцюють, закохано дивлячись один на одного, усіма фібрами душі віддаючись музиці та ритму мелодії. Ця молода пара зуміла пройти крізь важкі випробування, але вони лише ще більше загартували їхню любов та прагнення попри чорні хмари бачити в житті світло.
Знайомтеся – Олександр і Марія Жавненки. Вона – професійний хореограф, він – ветеран, азовець, котрий рік тому, у жовтні 2024-го, після ворожого обстріл
у втратив обидві ноги. Сьогодні вони танцюють у власній танцювальній студії «Yavir Dance Space», яку їм вдалося днями відкрити завдяки участі у програмі «Грант для ветеранів та членів їхніх родин».
За словами Марії, саме життя їм підказало бізнес-ідею, адже вона завжди займалася з дітками танцями й не мислить свого життя без руху. «Коли Олександр опанував протези, постало питання, що робити далі. От і вирішили мою професійну діяльність трансформувати у сімейний бізнес, – розповідає Марія Ярославівна. – Чоловік зайнявся економічними розрахунками, я йому допомагала підказками як профі в танцювальній справі. З деяких питань консультувалися в службі зайнятості, усе детально продумали, написали бізнес-план, подали заявку через «Дію» і отримали грант на суму майже 500 грн».
За них подружжя обладнало приміщення площею 300 квадратних метрів для занять хореографією. «У нас дві танцювальні зали, відповідно є можливість одночасно займатися з дітками двом хореографам, – продовжує розмову Марія. – За грантові кошти ми купили спеціальне покриття для підлоги, дзеркала, стіл-стійку для адміністратора, лавки та шафи для роздягальні, кондиціонери, акустичне обладнання, а також гантельки, килимки, каремати. Зараз у нас танцюють дітки від 3 років до 14. А плануємо ще створити групи для батьків і літних людей, проводити майстер-класи, організовувати фестивалі та різні культурні атракції».
А Олександр зізнається, що ідея зайнятися бізнесом спонукала його до активності. «Я почав домовлятися про зустрічі з різними майстрами для ремонту приміщення, вивчати цінові пропозиції для закупівлі матеріалів, контролювати якість робіт. Знаєте, почуття обовʼязку дуже мобілізує, ти мимохідь перемикаєшся на думку про те, що із запланованого виконане, а над чим ще треба попрацювати. Таким чином мимоволі відволікаєшся і живеш майбутнім. Це – найкращий спосіб реабілітації і я про це не втомлююся говорити своїм побратимам. Головне – задати собі високу планку та цілеспрямовано рухатися до мети!».
Переглянути відео можна за покликанням https://www.facebook.com/share/v/16jxV8wnKm/