Пропонуємо вашій увазі допис ветерана Львівської обласної служби зайнятості Анни Кормелюк, котра 16 років поспіль займалася питаннями зайнятості, а з 1994 до 2007 р. очолювала колектив Радехівського РЦЗ. Саме цей центр зайнятості був визнаний пілотним на Львівщині із впровадження Єдиної технології обслуговування населення. До Радехова з’їжджалися колеги з різних куточків не тільки області, а й України загалом, зокрема Луганщини, Запоріжжя, Тернопільщини, Волині, Хмельниччини, аби на власні очі побачити розподіл приміщення на функціональні сектори, оглянути інформаційне наповнення, обмінятися думками та досвідом.
«Я і сьогоднішні живу життям нашої служби, наче розчинилася у ній, а вона міцно засіла у кожній клітині. Іноді у снах приходять робочі будні, тоді раптом згадую, що це – лишень ілюзія. Пам’ятаю, як у далекому 1991 році брала участь в написані першої інструкції, як опрацьовували, вносили слушні зауваги та доповнення до Порядку реєстрації та перереєстрації громадян, які шукають роботу, та безробітних. Потім було надзвичайно цікаво у затверджених документах знаходити запропоновані тези.
Пригадується, що у перші дні створення служби зайнятості місцеві жителі не йшли реєструватися, не вірили, що у державній установі можна отримати якісь виплати. Доводилося запрошувати клієнтів до центру зайнятості, пояснювати, що є така служба і чим вона займається. До слова, пропозицій роботи на той час було зафіксовано багато.
Нинішнім фахівцям, мабуть, складно повірити у те, що на зорі становлення служби зайнятості допомога по безробіттю нараховувалася вручну за допомогою звичайного калькулятора. Бухгалтер щотижнево виписував безробітним чеки, які потім треба було у банку обміняти на гроші.
Ще один факт: перший в районі комп’ютер, який тоді сприймався як диво з див, отримав саме центр зайнятості. Самотужки довелося його освоювати, вивчати програмне забезпечення, створювати базу даних безробітних і вакансій, телефонувати у відділ АСУ із запитаннями, що означає та чи інша клавіша. Однак робота була цікавою, вона надихала, я жила виробничими проблемами, активно спілкувалася з працедавцями, раділа кожному працевлаштуванню. І навіть те, що інколи доводилося додому приходити о третій годині ночі, – не було чимсь надзвичайним! Ми були справжніми патріотами служби, знали і розуміли: це треба зробити, бо хто, як не ми!
Тепер, згадуючи ті давні часи, на обличчі виникає посмішка, адже усвідомлюєш, який складний шлях довелося пройти, наскільки прогресивною стала служба зайнятості, як удосконалилися соціальні послуги, зміцніла матеріально-технічна база. Можна твердо сказати: у сфері соціального захисту від безробіття служба зайнятості досягла вершин!
Анна Кормелюк»