Невдоволення собою, занижена самооцінка, неефективна праця, відсутність блискучої кар’єри, а інколи і роботи – далеко не повний перелік наслідків, до яких призводить помилковий чи необдуманий вибір фаху.
Цей крок надзвичайно важливий і непростий. В Україні ця проблема назріває багато років. Звичайно, є якісь зрушення, проте їхній результат невтішний: 58% випускників вишів жодного дня не працювали за спеціальністю. Натомість у країнах Євросоюзу такий показник не перевищує 10%.
Якщо вважаєте, що причина лише у неякісній підготовці спеціалістів чи низькій заробітній платні, ви глибоко помиляєтеся. Це лише верхівка айсбергу, бо справжні причини набагато глибші:
1. Відсутність профорієнтації у школах.
На відміну від учнів США, Чехії, Фінляндії, Німеччини, Норвегії, де профорієнтація є невід’ємною складовою освітньої програми, в Україні кар’єрне планування у шкільні роки менш розвинуте. Інколи старшокласників возять на екскурсії на заводи, та здебільшого такі заходи організовують лише представники служби зайнятості. Водночас у Південній Кореї кожен школяр за три роки знайомиться з майже 150 професіями. Тоді як сучасний український випускник може назвати не більш як 20 спеціальностей.
2. Брак адекватної інформації про професії.
Зчаста хлопці та дівчата мають ідеалізоване бачення, чим займається лікар, психолог чи біолог. Відтак чимало студентів ветеринарних факультетів кидають виш після першої ж практики. Адже для багатьох ветеринарна справа – це пухнасті котики та милі песики, і ніхто не задумується над патологічними процесами в організмі хворої тварини, які пов’язані з кров’ю, гноєм і неприємним запахом. А що вже казати про хвилю юристів, котрі мріяли про роботу в офісі і великі зарплати? Тобто через брак розуміння аспектів професії молодь втрачає час, а батьки – гроші.
3. Застарілі навчальні програми та відсутність практики.
Зчаста студентів навчають викладачі-теоретики, котрі не мають жодної практики. 95% програм державних вишів відстають від потреб сьогодення, тому випускник навіть з червоним дипломом зовсім не готовий до роботи. Він знає лише суху теорію, тоді як потрібні практичні навички. Що говорити про безвідповідальність деяких студентів, котрі замість того, щоби здобувати досвід на виробництві, прогулюють практичні заняття. Іноді саме через це університетам складно домовитися з підприємствами, бо кому потрібний клопіт з ледарями.
4. Під час підготовки спеціалістів не враховуються ринкові потреби.
У часи Радянського Союзу держава щороку формувала списки щодо того, скільки і яких фахівців потребує конкретна галузь економіки. Саме на них орієнтувалися виші та ПТУ, відповідно після навчання молодим спеціалістам вручали скерування на роботу. Згодом ця система зійшла нанівець і вже 29 років кількість місць у навчальних закладах ніяк не корелюється із реаліями ринку праці.
За інтернет-матеріалами