В один із червневих днів мені довелося змінити крісло директора філії на робоче місце реєстратора. Спілкуючись з відвідувачами, змогла краще зрозуміти реальні потреби шукачів роботи та оцінити фактичне навантаження, у тому числі психоемоційне, тих фахівців, котрі першими зустрічають у центрі зайнятості клієнтів і з’ясовують їхні наміри у сфері працевлаштування.
На прийом до мене у пошуку місця праці потрапила пані Уляна, від котрої я почула дуже повчальну для інших історію про заробітчанські будні. Вона, молода 35-річна жінка з вищою економічною освітою, досвідом роботи у банківській сфері та органах місцевого самоврядування, вирішила податися до сусідньої Польщі, аби поліпшити фінансовий стан. Планувала попрацювати в агарній фірмі півроку, однак нестерпні умови та важкий характер роботи спонукали повернутися додому менш як за два місяці. Із її слів, на підприємстві трудилися майже дві сотні українців, котрі висаджували, поливали, обприскували, збирали, а також фасували та пакували різні види салату, порею та іншої зелені. На роботу їх привозили транспортом фірми, а також забезпечували житлом та обідом. На питання про вечерю, отримала відповідь, що потреби у ній не було, оскільки після 18.00 втомлені важкою працею заробітчани лягали спати, щоб о 3-4 годині ранку знову приступити до виконання своїх обов’язків. Багато хто, як і пані Уляна, не захотів гнути спину на польському полі та повернувся на Україну.
Оговтавшись від невдалого досвіду роботи за кордоном, жінка звернулася до служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні. Вона запевнила, що більше її не приваблює заробітчанський хліб та й іншим вона також не радить спокушатися на заманливі пропозиції, за якими криються нелюдські фізичні та моральні випробовування. Опрацювавши вакансії та обговоривши ситуацію на ринку праці міста та району, ми разом з відвідувачкою дійшли висновку, що її працевлаштування не за горами, треба лишень докласти спільних зусиль.
Світлана Осьмак, директор Новояворівської міської філії Львівського ОЦЗ