Попри те, що особам з числа соціально вразливих верств населення значно складніше знайти роботу, зважаючи на обставини, в яких вони опинилися, усе ж прикладів успішного працевлаштування є чимало. Як свідчить досвід, спрацьовує у таких випадках добре відома аксіома: «Роботу знаходить той, хто її шукає». Хотілося б до слова «шукає» лишень додати прислівник «активно». Бо насправді щастить у пошуку свого працедавця тільки наполегливим особам, котрі знають чого прагнуть і на що сподіваються. До вашої уваги – історії колишніх клієнтів Львівського міського центру зайнятості, для яких період безробіття став стартом у нове трудове життя.
Двадцятитрирічна Софія Бачинська звернулася до міської служби зайнятості у листопаді торік. За фахом дівчина – документознавець. Але досвіду роботи у неї не було, що й значно ускладнило ситуацію. Спеціалісти Будинку праці запропонували клієнтці декілька варіантів працевлаштування. Спершу – посаду секретаря-друкарки у Львівському геріатричному пансіонаті, згодом секретарем керівника в обласній лікарні відновного лікування, аналогічні вакансії у фірмі «Нафтогазбуд» та ЛОО ФСТ «Динамо». Проте лише з п’ятого разу спроба увінчалася успіхом: безробітна зупинила свій вибір на посаді секретаря Екологічного коледжу Львівського аграрного університету. Ця пропозиція працевлаштування найбільше відповідала її вимогам. Відтак уже в грудні дівчина змінила статус безробітного на платника страхових внесків.
Максимум зусиль докладають у центрі зайнятості для забезпечення роботою учасників АТО. До цієї категорії відвідувачів – особливий адресний підхід, адже хлопці, пройшовши пекло війни, дуже ранимі до будь-яких проявів байдужості, тому фахівці доступно роз’яснюють їм їхні права та обов’язки, інформують про професії, які користуються підвищеним попитом на сучасному ринку праці, пропонують здобути новий фах за скеруванням служби зайнятості, окреслюють базу вакансій, розмір заробітної плати та складові соціального пакету тощо.
Приміром, Микола Сікора, налагоджувальник верстатів і маніпуляторів з програмним керуванням за фахом, шукав роботу шість місяців, допоки не знайшов те, чого прагнув. Під час перебування на обліку у ЦЗ чоловік отримав п’ять скерувань на роботу: спершу в охоронну фірму, згодом – у дві інші. Та в жодній з них не захотів працювати, позаяк не влаштовувала мізерна зарплата. А зацікавила безробітного вакансія в обласному Управлінні поліції охорони у Львівській області, де за скеруванням центру зайнятості його прийняли у штат.
Удвічі швидше пощастило з роботою ще одному колишньому бійцю Іванові Жилі, слюсарю з ремонту колісних транспортних засобів. Йому спеціалісти також рекомендували декілька варіантів роботи водім і підсобним працівником. Утім перші три спроби виявилися невдалими: десь не вистачало досвіду, десь не влаштовувала оплата праці. А зацікавила пана Івана вакансія інспектора у ЛКП «Львівелектротранс», яку він досі обіймає.
Чималий послужний список у учасника АТО Володимира Демчишина, котрому довелося трудитися і комірником, і пакувальником цементу, і вантажником, і завскладом, і охоронником. Шість різних вакансій йому було запропоновано спеціалістами центру зайнятості, чотири з яких не влаштували бійця через низький розмір зарплати, а одна виявилася зайнятою. А працевлаштувався пан Володимир охоронником у ТзОВ «Агентство економічної безпеки «Ефорт», де спершу виконував тимчасову роботу, а згодом перейшов на постійну.
Таких прикладів можна проілюструвати ще чимало, але висновок один: тільки вмотивованій до трудової діяльності особі, котра сумлінно співпрацює з посадовцями центру зайнятості, виконує їхні рекомендації та активно шукає роботу, усміхається щастя знайти таке місце праці, на якому вона себе почуває комфортно наче риба у воді.