Різниця між цими трьома поняттями криється передусім у юридичному статусі особи, наявності соціальних гарантій та порядку оплати роботи.
Стажування під час освітнього процесу спрямоване на набуття практичного досвіду, засвоєння новітніх технологій і формування професійних навичок, необхідних для майбутньої кваліфікації, та не передбачає виникнення класичних трудових відносин. Проте, якщо стажер виконує професійні роботи, роботодавець зобов’язаний їх оплатити згідно з чинною системою та внести запис до трудової книжки.
Окремо виділяють стажування для безробітних від центру зайнятості: його фінансує держава, а роботодавець зобов'язаний працевлаштувати таку особу упродовж 15 днів після завершення програми.
Практика проходить винятково в межах освітньої програми. Вона може бути оплачуваною лише тоді, коли студент фактично працює на посаді, яка повністю відповідає його спеціальності.
Випробувальний термін – це повноцінна частина трудових відносин. Працівника офіційно працевлаштовують, він отримує зарплату та має всі права. Головна особливість – спрощена процедура звільнення: працівнику не треба відпрацьовувати 2 тижні, а компанії – шукати причини для розірвання договору.
Закон чітко визначає: стажування підлягає обов’язковій оплаті, якщо людина фактично виконує професійні обов’язки або закриває виробничі завдання компанії. У всіх інших випадках (лише спостереження та навчання) стажування може бути безоплатним.
Що стосується виробничої та переддипломної практики студентів, то питання оплати залежить від її формату, умов проходження та індивідуальних домовленостей між закладом освіти, студентом і підприємством.
Компанія не має права залучати стажера до роботи без належного оформлення трудових відносин. Для легального проходження стажування необхідно укласти відповідний договір, індивідуальну програму стажування, закріпити керівника або наставника.
Стажер має право виконувати лише ті завдання, які прописані в його індивідуальній програмі. Якщо ж йому доручають повноцінні робочі обов’язки нарівні зі штатними працівниками, це класифікується як приховані трудові відносини.
Право на відпустку, оплачувані лікарняні та інші гарантії залежить від формату залучення. Якщо стажер офіційно працевлаштований за трудовим договором і компанія платить за нього податки, він користується всіма гарантіями на загальних підставах. Такий період зараховується до страхового стажу за умови сплати внесків до ПФУ.
Якщо стажування проходить виключно в межах освітнього процесу (без трудового договору), право на щорічну відпустку чи лікарняні не виникає.
Також неповнолітні особи мають право проходити стажування, але з додатковими гарантіями: для них передбачено скорочений робочий день, а також сувору заборону на нічні зміни, понаднормові години та роботу зі шкідливими умовами.
За використання неоплачуваної праці під виглядом стажування (допуск до роботи без укладення трудового договору) роботодавцю загрожує адміністративна відповідальність у вигляді штрафу.