Сучасна модель зайнятості та працевлаштування в Україні передбачає надання підтримки особам, котрі втратили роботу та визнані в установленому порядку безробітними. Адже, як доречно зазначається в юридичній літературі, безробіття – це явище, притаманне будь-якій сучасній державі. Водночас це – негативний факт, що завдає великої шкоди суспільству, державі та окремій особі, з яким необхідно боротися, застосовуючи як правові, так і економічні та суспільні механізми.
У п. 8 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» міститься визначення страхового випадку: це – подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) та інші передбачені законом доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до прийнятної роботи, дійсно її шукають, а також випадки, коли застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.
Безробітний повинен володіти знаннями щодо своїх прав та обов’язків, які чітко регулюються чинним законодавством України у сфері зайнятості. Передусім, це:
– безоплатне одержання від територіальних органів служби зайнятості: послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі на громадські та інші види робіт тимчасового характеру; консультаційних інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності;
– матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги;
– збереження права на виплату допомоги з безробіття на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру.
Статус безробітного надає особі не лише права, але і встановлює обов’язки. До основних з них належать: самостійно або за сприянням служби зайнятості здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування; відвідувати центр зайнятості, у якому він зареєстрований у визначений і погоджений з ним час; дотримуватися письмових і індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню; інформувати центр зайнятості про обставини припинення реєстрації.
Відповідальність за достовірність поданих до служби зайнятості даних і документів, на підставі яких приймаються рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.
Перевірка достовірності даних здійснюється відповідно до Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, яке затверджене відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 12 та ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про загальнобов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», п. 16 ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні» та ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
З метою недопущення виникнення страхових випадків велика відповідальність покладається на працедавців, котрі зобов’язані провадити свою господарську діяльність у правовому полі та забезпечувати найманих працівників гарантіями, передбаченими нормами чинного законодавства України, вживати максимально залежних від них заходів, щоб не залишити працівника один на один з безробіттям.
Ірина Русиняк, провідний юрисконсульт Бориславської міської філії Львівського обласного центру зайнятості