Проблематика трудової міграції українців за межі країни набуває сьогодні особливої актуальності, адже через впровадження безвізового режиму відтік робочої сили значно посилився. Причин для цього явища чимало: пошук роботи із значною різницею в оплаті праці для поліпшення матеріального добробуту родин, бажання навчатися за рубежем і таким чином освоїти нові знання чи сучасні технології, відчуття непотрібності на Батьківщині через економічну нерозвиненість окремих регіонів та ін.
Точних статистичних даних щодо чисельності українських заробітчан, що працюють за кордоном, немає, хоча відомо, що тисячі наших співвітчизників щорічно покидають власні домівки у пошуках кращої долі. Часто-густо вони навіть не усвідомлюють ті загрози та ризики, які їх очікують, стаючи іноді жертвами насилля, зловживань, сексуальної та трудової експлуатації.
Цікавими є результатами дослідження, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» у період з 1 до 10 грудня 2016 року шляхом опитування 436 осіб, котрі упродовж останніх п’яти років виїжджали на роботу за кордон. Серед проблем, з якими найчастіше стикалися респонденти, вони зазначили мовний бар’єр і відчуття меншовартості (27%). Ще 22% повідомили про відсутність договору з працедавцем, 18% нарікали на погані житлові умови і проблеми з медичним забезпеченням, 13% заявили про неоплату понаднормованих годин праці, 11% взагалі не заплатили за роботу, 8% відчули дискримінацію за національною ознакою, 6% мали проблеми з правоохоронцями, 2% – з рекетом і криміналом. Водночас, понад третина – 38% – зазначила, що не мала жодних проблем під час роботи за кордоном.
Відчуття меншовартості (33%), мовний бар’єр (39%) і проблеми з медичним забезпеченням (30%) ускладнювали трудові вояжі тих, хто працював в країнах ЄС. А осіб, котрі подалися на заробітки до Росії, не влаштовували погані житлові умови (30%) та відсутність договору з працедавцем (27%).
Найбільшу загрозу становить кримінально індукована зовнішня міграція, торгівля людьми та примусова праця українських громадян. Тому, перш аніж відважитися вирушати на роботу за кордон, потрібно орієнтуватися у законодавстві країни, до якої особа має намір поїхати, перевірити наявність у фірми-посередника ліцензії на надання послуг з працевлаштування, у жодному випадку нікому не віддавати оригінали документів, записати контакти українського посольства або громадських організацій, які надають допомогу українцям в інших державах.
Натомість і органи влади повинні розуміти загрозу, пов’язану з відтоком робочих рук. Адже міграційні процеси провокують проблеми на ринку праці, дефіцит трудових ресурсів, що веде до сповільнення розвитку економіки, зменшення надходжень до бюджету. Аби призупинити масштаби міграційного руху, і на рівні держави, і в кожному регіоні зокрема повинні діяти спеціальні мотиваційні програми для повернення українських заробітчан. Для прикладу, тим, хто хоче займатися власним бізнесом, держава могла на певний період гарантувати податкові канікули.
Оксана Глухота, провідний фахівець з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Бродівської філії Львівського ЛОЦЗ