Відповідно до українського законодавства, ветерани мають право повертатися на свої попередні робочі місця після демобілізації. Проте, дуже часто вони шукають інші ролі в своїй професійній діяльності після військової служби. Про це розповіла інформаційній агенції LIGA.net директорка Державної служби зайнятості Юлія Жовтяк.
«За результатами опитування, яке проводило ДСЗ, ми бачимо, що до 80% з опитуваних були цивільними до початку служби, з них близько половини – були працевлаштовані. Але понад 35% зазначило, що після демобілізації не повернулись до попереднього місця роботи, або не планують повертатись. Це категорія активно економічних ветеранів і ветеранок 25-45+ років. Причини різні: це стан здоров’я, інвалідність внаслідок війни», – говорить вона.
За її словами, досвід бойових дій змінює людину, її сприйняття, світогляд, сенси. Ветерани та ветеранки все частіше шукають інші ролі: керівні, підприємницькі. Під час служби вони набули таких навиків, як оперативне ухвалення рішень, робота в надзвичайних умовах, відповідальність.
Якщо до мобілізації людина була інженером, то після війни може прагнути допомагати побратимам і посестерам, відкривати реабілітаційні центри чи ставати інструктором з керування БПЛА.
Вона відзначає, що зараз Державна служба зайнятості реалізовує багато програм підтримки роботодавців, які працевлаштовують ветеранів та ветеранок. Наприклад, держава може компенсувати до 50% заробітної плати впродовж 6 місяців. Роботодавцям відшкодовуються кошти за облаштування робочих місць для працівників – ветеранів і ветеранок з інвалідністю. Також для демобілізованих пропонується широкий спектр послуг: від профорієнтації до отримання грантів. Проте, Юлія Жовтяк відзначає, що повернення захисників та захисниць не повинно починатися з пошуку робочих місць.
«Після повернення людина має пройти період реабілітації, відновлення. Це – невід’ємний елемент процесу переходу від військового до цивільного життя. Лише тоді, коли вона відчула себе, зможе робити якісь наступні кроки для свого професійного розвитку. Я раджу звертатися до служби зайнятості. Ми запропонуємо індивідуальний шлях підтримки – від першого контакту до самореалізації», – наголосила Юлія Жовтяк.
Директорка служби зайнятості наголошує, що для цього процесу іноді залучають психолога або наставника. Також звертає увагу, що до таких працівників у колективі потрібно ставитися без стигматизації, але й без надмірного героїзування. Кожен із них прагне почуватися частиною команди, а не особливим випадком. Разом із тим, за словами Юлії Жовтяк, не можна знецінювати досвід ветерана та не варто нав’язувати свою допомогу. Разом із тим, потрібно дати людині час адаптуватися. І не очікувати, що через тиждень усе буде як раніше.
Компанії, навіть з невеликою кількістю персоналу, можуть зробити повернення ветерана чи ветеранки до трудового життя більш комфортним, якщо забезпечать гнучкий графік, дадуть час на реадаптацію або запровадять програми психологічної підтримки. «Це не тільки про турботу. Це — про розумне лідерство. І якщо допомогти людині адаптуватися, компанія отримає дуже цінного працівника. Ми бачимо, що там, де є емпатія і бажання розуміти, результат завжди є. І наша роль як служби зайнятості - допомогти обом сторонам, як ветеранам, так і роботодавцям, зустрітись», – резюмувала Юлія Жовтяк.