Роман Данилець у перших числах березня 2022 року добровольцем пішов захищати Україну від рашистської навали. До того працював за кордоном, у Польщі, й міг далі продовжувати «переживати» за Україну у Європі. Але совість і виховання підказували, що він потрібен дома.
Свого часу Роман відслужив строкову службу, тому звикати у перші дні війни треба було тільки до того, що майже нічого не було: одяг, бронезахист і ще багато чого довелося купувати самому. Вистояли, а далі погнали ворога за Дніпро. Роман воював на Миколаївському напрямі, разом з побратимами визволяв Херсон. Отримав дві контузії, які так і не залікував.
У жовтні 2022 року його підрозділ перекинули під Бахмут. На жаль, напередодні Різдва Роман отримав множинні поранення кінцівок і черевної порожнини внаслідок розриву мінометної міни. Врятувало життя те, що неподалік були медики, які надали першу допомогу, зупинили крововтрату. Далі – госпіталі в Дніпрі, Івано-Франківську, Львові. Кілька операцій і, як наслідок, – демобілізація за станом здоров’я, друга група інвалідності.
– Не рани болять, болить нерозуміння людей, які звикли, що війна десь там, на Сході, – каже Роман. – Хлопці приходять після поранень, вони багато пережили, дехто «гасить» ці стреси алкоголем, хтось не може себе знайти, стикається з байдужістю. Люди не розуміють, батьки й рідні не знають що робити. Кажуть про реабілітацію, соціалізацію, а фахівців нема, медзаклади відмовляють…
У серпні 2024 року Народний часопис «Ходорівщина» запропонував Роману повернутися до трудової діяльності. Для ветерана робота в журналістському середовищі не є новою, бо свого часу він працював у виданні водієм. Сьогодні він – фотокореспондент.
За порадою Олени Михальчук і Ірени Орган, працівниць Жидачівської служби зайнятості, часопис скористався програмою відшкодування витрат на облаштування робочого місця для особи з інвалідністю. Зокрема для нього придбали сучасний комп’ютер і фотоапарат, а також інші технічні засоби, за допомогою яких захисник доповнює дописи якісними світлинами та колажами, почувається на рівні з іншими працівниками творчого осередку. Новачок з неабиякою цікавістю опановує спеціальні комп’ютерні програми, сумлінно вивчає інновації у фотосправі, працює креативно та наполегливо. Найголовніше – відчуває, що він потрібен, що від його роботи залежать багато. А спілкування з людьми, як каже ветеран, гоїть потроху рани, утамовує біль осколків, сприяє оздоровленню як фізичному, так і психологічному.
ТзОВ «Народний часопис «Ходорівщина»