Коваль – майстер, що займається термічною і механічною обробкою металу (ковальством). Одна з найдавніших виокремлених професій.
Ковальство — обробка металів способом гарячого кування. На території України сформувалося ще у давньоруський період. З розвитком обробки металів у XV—XVI ст. від ковальства відокремилися більш вузькі спеціалізації по виготовленню голок, годинників, ювелірних виробів (золотарство), котрі зосередилися у містах.
У XVIII-XIX ст. майже в кожному селі були розташовані, як правило на околиці, кузні — звичайно зрубні, вкриті гонтом або дошками будівлі, у яких були горно, закріплене на вертикальній колоді кувадло, точило, корито з водою для гартування та охолодження виробів, стояк для підковки чобіт. Біля кузні влаштовувалось пристосування для шинування коліс, а також інколи стовп для прив’язування коней, коли їх підковували. Традиційний інструмент коваля складався з великих молотів та малих молотків, обценьків, рубил, пробійників та ін. Наприкінці XIX ст. з’явилися гайкові ключі, ключі для нарізання різьби, пили-ножівки, розточки, лещата, ножиці для металу тощо.
Процес кування відбувався так: коваль розігрівав до червоного кольору шматок металу в горні, де горіло деревне вугілля (горіння підсилювалося роздмухуванням полум’я за допомогою міхів), далі брав кліщами залізо, клав його на кувадло та бив по ньому молотом, падаючи предметові потрібної форми. Часто ковалеві допомагав помічник — звичайно підліток, що виконував обов’язки молотобійця. Викувавши річ, її кидали у корито з водою для загартування.
Ковалі здавна виготовляли зброю та різноманітні речі господарського призначення (сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена тощо). Важливими видами ковальства були підковка коней, а також оковка возів і особливо натягування залізних шин на колеса. Серед гуцулів поширеним були бляхарство — виготовлення прикрас та інших дрібних побутових речей із кольорових металів. Українські ковалі вміли плавити мідь та інші благородні метали, володіли майстерністю не тільки загартування металів із відпуском, а й цементації та зварювання.
Селяни з великою пошаною і водночас із певною упередженістю ставилися до ковалів як до чарівників-добродіїв, що володіють складним і таємничим мистецтвом перетворення металу на ті чи інші речі. В них бачили захисників від нечистої сили, “ковалів людської долі”. Кузня на селі звичайно була місцем зібрання чоловіків, своєрідним клубом.
Характер роботи
Ручна ковка – найпоширеніший спосіб художньої обробки металу. Навіть у наш час високих технологій важко придумати що-небудь більш гарне і надійне, ніж ковані решітки, огорожі, сходи і т.і. Основними інструментами для ручного кування завжди були і залишаються – молот і кувалда. В даний час популярність кованих виробів зростає.
Коваль ручного кування повинен знати:
– будову ковальського горна і печі;
– режим нагрівання сталей різних марок;
– основи ковальського зварювання металу під час кування і правки визначених видів деталей;
– призначення та умови застосування ковальського інструменту;
– основні відомості про випуски і допуски на поковку.
Повинен уміти:
– виконувати ручне кування простих деталей невеликої маси з додержанням розмірів та припусків на оброблення;
– протягувати та згинати круглий та квадратний метал;
– гнути прості вироби з листового металу за шаблонами та ескізами;
– зварювати деталі з м’якої сталі,правити на плиті, на ковальні, у пристосуваннях вручну різні поковки та штамповані деталі простої конфігурації в холодному і гарячому стані, перевіряючи за кресленнями та шаблонами.
Умови роботи. Основними інструментами для ручного кування завжди були і залишаються – молот і ковадло. Однак, в останні століття арсенал коваля значно розширився, з’явилося нове ковальське устаткування, що дозволяє виробляти витончені ковані вироби і значно полегшують працю коваля.
Ринок праці. Ковалі ручного кування можуть працювати в промисловості, в будівельній галузі, суднобудівництві.
Освітня підготовка. Професію можна здобути у професійно-технічному навчальному закладі.
Медичні обмеження. Захворювання серцево-судинної системи, захворювання легенів, знижений зір.
Вимоги до індивідуально–психологічних особливостей. Для коваля необхідні фізична витривалість, сильні руки, обережність, уважність, організаційність та терпіння.
Перспективи. Відродження ручної художньої ковки для сучасного декоративно-прикладного мистецтва має величезне значення. В даний час популярність кованих виробів зростає. Прикраса будинку, саду, квартири і офісу кованими предметами інтер’єру стало дуже популярним у заможних людей. Ніщо не може так перетворити, підкреслити індивідуальність квартири, будинку, саду, як по-справжньому красиві і стильні ковані деталі інтер’єру.
Ручне художнє кування є одним з останніх збережених «живих» ремесел у нашому столітті стандартних виробів, що виробляються масовим тиражем.
Фантазія і майстерність фахівців, винахідливість, відмінне володіння технологією кування, прекрасне знання особливостей і можливостей металу дозволяють створювати високохудожні ковані витвори мистецтва, безмежно великого і виразного світу кованого металу.