Підприємець і ветеран Василь Здирко вирушив на війну у 2014 році, після Майдану. Під час подій у Києві був студентом Львівського лісотехнічного університету. Тоді завершити навчання не вдалося, адже постійно був у столиці.
"Кожен свідомий українець, розумів, у якому напрямку під час президентства Віктора Януковича рухалася країна, – наголошує Василь Здирко. – Коли була відмова від угоди про асоціацію з Європейським Союзом, люди свідомо виходили, щоб змінити напрямок руху своєї держави. Під час перших заворушень на Майдані я зрозумів, що зараз прекрасний час і можливість показати, що ми – народ і хочемо змін у державі, а не жити в радянському минулому, як того хотіла тодішня влада і росіяни. Тому з перших днів я був на Майдані, місяцями жили в КМДА, виходили на чергування. Під час розстрілів на Інститутській теж там був. На жаль, під час цих подій загинув мій товариш зі школи. Тож далі я прийняв рішення йти воювати у складі добровольчого батальйону "Січ".
Після Майдану ще деякий час був удома, проходив навчання, тренування і влітку потрапив на фронт. У зоні бойових дій Василь, окрім того, що воював, ще й закінчував навчання. Під час коротких відпусток домовлявся з викладачами і їздив на сесію.
"2014-2016 роки – найкращий період мого життя, – зізнається Василь. – Це бойове побратимство, ти відчував, що перебуваєш там, де маєш бути. Тому після поранення без вагань вертався назад до своїх хлопців. На початку були у Слов'янську, який був звільнений уже, але околиці прострілювалися, далі – Авдіївка, потім звільнення Мар'їнки, Піски".
У Пісках біля Донецького аеропорту чоловік дістав поранення. Досі він називає цю історію дивовижною, адже заледве вдалося вижити.
"Ми саме мали займати позиції в Пісках. Я залишив основну групу на позиціях, а сам мав заховати мікроавтобус, яким привіз хлопців, – пригадує чоловік. – Він був білий, цивільний, а Піски дуже обстрілювалися тоді. Коли переховував автівку, прилетіла міна і я дістав поранення підключичної артерії. Вона на два сантиметри вище від бронежилета, і це основна артерія. Залетів уламок, була велика втрата крові. Я місцевості не знав і почав кудись бігти. Не знаю, що мною тоді керувало, просто біг, не знаючи куди. Забіг у якийсь підвал, упав і втратив свідомість від втрати крові. Так сталося, що я впав до рук медика, тобто забіг у підвал, де був медпункт".
Після поранення Василь знову повернувся на фронт. Прослужив до 2016 року. Наслідки поранення не дозволяли ефективно виконувати бойову роботу. Та й у той час розформовували добровольчі батальйони. Був вибір: або йти на контракт у ЗСУ, або ж повертатися у цивільне життя.
"Я вирішив повернутися в цивільне життя, у свою громаду, щось починати робити, – каже ветеран. – Повернувся додому, двічі їздив за кордон, бо було важко розпочати свій бізнес, не було стартового капіталу. Підзбирав трохи грошей і відкрив власну справу. Починалося все з футболок. Товариш, з яким я служив, мав свій швейний бізнес. Він виграв тендер на заводі на пошиття спецодягу. Але треба було також друкувати логотипи на цьому одязі. І він каже: "Все, Василю, ти зараз без роботи, давай займайся". Я не уявляв, як це робити. Напартачили тоді купу футболок, але потроху робили. Набрався досвіду, поступово вдосконалював обладнання і зрозумів, що робота цікава й має запит у людей".
Зараз Василь займається брендуванням корпоративного одягу. Робить худі, світшоти, щоб працівники могли відчувати себе однією командою. За допомогою останнього гранту придбав спеціальний принтер із технологією друку DFT.
"Це нова технологія друку на текстилі, – пояснює Василь. – Це такий великий масивний принтер, який друкує на спеціальній плівці, а пізніше з допомогою термоперенесення це наноситься на одяг та сувенірну продукцію. Завдяки цьому принтеру зростає швидкість виконання робіт, якість дуже хороша, малюнок надійно наноситься і тримається. Це дало мені змогу бути більш конкурентоспроможним на ринку.
Василь каже, що грант дуже допоміг у розширенні бізнесу. А під час повномасштабного російського вторгнення – ще й втримати його.
"Коли ти починаєш працювати, вкладаєш усе в бізнес, то фінансів постійно бракує, – зазначає ветеран. – Я виграв три гранти. Два міжнародні, а зараз державний, на 250 тисяч гривень. Написати бізнес-план не займає багато часу, але з допомогою цих коштів купив нове обладнання, другого разу оновив виробництво, а зараз за допомогою цього обладнання, яке виграв, можу швидше і якісніше друкувати. Через повномасштабне вторгнення я не назбирав би грошей на цей принтер найближчим часом, а так зміг зберегти та вдосконалити свій бізнес".
Окрім того, що Василь розвиває власну справу, ще й спонукає побратимів, які повертаються з війни, подаватися на гранти та започатковувати власну справу.
Багато ветеранів не знають, що такі гранти є, не знають, як їх писати, вони чогось бояться, бо це маловідоме та незрозуміле. Але ми з товаришем розповідаємо про таку можливість, – наголошує Василь. – Не треба боятися, писати, а ми можемо допомогти зробити супровід. Агітуємо, щоб працювали й освоювали ці моменти. Тим паче, що кошти виділені, всі йдуть назустріч. Потрібен ветеран, який хоче щось робити, а не працювати на когось".