Ілона Буц-Мироненко, журналістка медіацентру «Магістраль»
Я із Канева, Черкаської області. Хотіла стати журналісткою ще у восьмому класі, але батьки були проти і відправили у педагогічне училище. Потім я поступила заочно на факультет журналістики у Черкасах. Викладачі казали: «Якщо не найдете роботу до третього курсу, то ви вже нікому непотрібні».
Я розуміла, що нормальної роботи у Каневі немає, але у мене не було досвіду, щоб їхати кудись далі. У той час у місті випускали три газети: одна районна, а дві інші люди видавали у себе вдома.
Я почала приходити до редакції районної газети «Дніпрова зірка» ледь не кожен день зі словами: «Хочу працювати». Через рік головний редактор сказав, що візьме мене та буде платити тисячу гривень. Це було у 2012 році, я працювала у школі, мала три тисячі та погодилася на ще таку роботу. Моя посада називалася «оператор комп’ютерного набору».
У редакції нас було четверо: головний редактор, бухгалтер, він же верстальник, і два журналісти. Ми двоє приймали та набирали оголошення, писали статті, самі їх вичитували, розвозили газету і готували обіди. Після тієї роботи я не боялася вже нічого.
Через рік мене оформили як журналістку. Редактор тоді платив мало, але багато мене навчив. Зокрема, що писати треба просто, а всілякої «калини-малини» уникати.
Після двох років у районі я вирішила їхати до Києва. Це було влітку після Революції гідності і всі казали, що в такий час у столиці складно знайти роботу. Та досвід роботи і журналістська освіта додавали мені впевненості, я вирішила спробувати.
Я почала працювати випусковою редакторкою у видавництві «Шкільний світ», цьому посприяла моя педагогічна освіта. А згодом я стала головною редакторкою журналу про дитячий садок. Зараз працюю у медіацентрі «Магістраль» – це об’єднання усіх медіа «Укрзалізниці».
За матеріалами інтернет видань