Найважливіші її цінності – коханий чоловік Іван, донечка Оксанка, синочок Віктор і власна справа, яку започаткувала й готова разом з рідними далі розвивати.
Сьогодні героїня нашої розповіді – Наталя Дмитрівна Муха, жителька села Цеблів, що на Сокальщині Львівської області. Їй, кухарю за фахом, та її чоловіку, економісту за освітою, довелося свого часу скуштувати гіркого заробітчанського хліба, обоє працювали у Польщі, аби заробити копійку, поставити дітей на ноги, придбати власну хатину. Однак у певний момент подружжя зрозуміло: не можуть вони жити один без одного, не допустять, щоби діти росли без батька чи матері, надто дорогим виходить потом і кров’ю зароблений зелений долар.
Побачивши, як у сусідній країні господарі обробляють землю, вирощуючи овочі та фрукти, вирішили й собі спробувати зайнятися бізнесом, аби жити і працювати у рідній країні.
– Ми народилися і виросли в селі, змалку звикли до роботи, знаємо, що наш чорнозем родючий, однак земля щедро винагороджує лише тих, хто не лінується на ній працювати, – каже пані Наталя. – Остаточно утвердилися в намірі відкрити полуничний бізнес у Сокальській районній філії Львівського ОЦЗ, взявши участь у програмі «Рука допомоги». Працівники служби зайнятості не тільки підтримали нашу ідею, а пройшли з нами всі етапи становлення: наче маленьких дітей, вони вели нас від самісінького початку, тобто написання та економічного обґрунтування бізнес-плану, захисту його на обласній комісії, придбання трактора, аж до завершального моменту – повернення кредитних коштів у повному обсязі. Звісно, без трактора нам би не вдалося обробити перші два гектари, де була посаджені паростки полуниці сорту «хоней». Тепер в нашому арсеналі – шість гектарів, і цього нам мало. 
Тому будемо оформляти сімейне фермерське господарство, щоби мати більшу вигоду: доступ до пільгових кредитів, можливість взяти додаткові наділи, обрати спрощену систему оподаткування та ін. Тим більше, що маємо помічників – сина, дочку, племінника Сашка! Вони активно долучаються до роботи, особливо в сезон дозрівання ягоди. Тоді в нашій сім’ї день розпочинається із п’ятої години ранку і триває до вечірньої зорі. До обіду врожай збираємо для доставки споживачам у Белз і Сокаль, а в другій половині дня – для реалізації тутешнім жителям. Замовлення приймаємо в телефонному режимі і через соціальну мережу «Фейсбук». Нас вже добре знають. Хто куштував ягоду з Цебліва, іншої не хоче, бо вона чиста, запашна, солодка, з неймовірним смаком і ароматом. Хоч три роки тому з нашої ідеї вирощувати полуницю у відкритому ґрунті місцеві сміялися, мовляв, не виросте ягода, будуть її красти, нищити. А тепер вони – наші клієнти, бо переконалися, що продукція екологічно чиста, не підсипана хімікатами. До слова, наш приклад уже навіть почали наслідувати: цього року у нас придбала саджанці молода пара і ще дехто з місцевих жителів. А ми з того радіємо, бо працюємо офіційно, маємо прибуток, своєчасно сплачуємо податки. За ці роки, відколи почали займатися вирощуванням полуниці, отриману від проєкту «Рука допомоги» безвідсоткову фінансову допомогу у сумі 70 тис. гривень, за які купили тракторець, повернули державі у повному обсязі у вигляді сплачених податків.
За словами пані Наталі, її сім’я не зациклюється на досягнутому, пробує вирощувати фундук, малину, має з десяток вуликів, завершує будувати ангар для зберігання продукції, постійно бере участь у різних семінарах, тренінгах, що проводяться для сільгоспвиробників, у тому числі молодих фермерів.
– Зустрічі, які організовує департамент агропромислового комплексу ЛОДА чи сільськогосподарський дорадчий центр «Фермерська країна» – дуже цікаві та корисні, – продовжує розповідь Наталія Дмитрівна. – Адже можна дізнатися про нові програми, ознайомитися з новітніми технологіями, які застосовуються в аргосфері, запозичити передовий досвід, ба навіть зав’язати нові знайомства та обмінятися з іншими аграріями телефонами. Радію, що сімейним бізнесом «живуть» наші діти. Коли влітку були вже дуже втомлені, одна фраза Оксанки додала нам усім сили і завзяття. Вона сказала дуже влучно і мудро: «Уявіть на мить, що кожна зібрана нами ягідка – це ще одна гривня до сімейного бюджету!». Після цих слів наче друге дихання відкрилося. Не відстає від сестри і Віктор. Він з дитинства любить машини, техніку, зараз навчається на тракториста, то ж будемо мати свого механізатора. Допомагає нам і племінник Сашко, він вроджений менеджер, як ніхто інший вміє організувати процес збуту товару. Скажу відверто: оці три роки, що минули, були для нас вирішальними. Ми усвідомили, що працювати на землі вигідно, прибутково. Жартуємо з чоловіком, що наші діти матимуть гарний спадок: і бізнес, і знання, і землю, і любов до неї. А тих, хто лише бідкається і нарікає, що держава нічого нам не дає, що урядові установи не працюють як слід, хочеться запитати: «А що ви зробили для держави, який ваш внесок?». Нам, наприклад, Сокальська філія допомогла і бізнес відкрити, і навчила, як податки сплачувати, розказала, як найманого працівника прийняти на роботу, і як звіти формувати і куди їх надсилати. Ми з чоловіком досі, буваючи в Сокалі, заходимо до служби зайнятості як додому, бо працюють там люди з великим серцем і доброю душею!
Більше фото за посиланням: https://bit.ly/32riuU5
Відділ організаційно-інформаційної роботи та архівної справи Львівського ОЦЗ