Де дім Ореста Даниловича у селі Велика Воля знає кожний, але й спостережливому мандрівникові не важко розпізнати обійстя майстра. Адже на подвір’ї красуються витвори його рук: підставка для водограю, безліч заготовок, а ще – гора піску та каменю.
– Любов до справи, якою нині займаюся, виникла з молодих літ, коли вперше потрапив до далеких родичів, котрі професійно обробляли вапняк. Тоді й зародилася ідея й собі спробувати перетворювати безликий матеріал у певний предмет: чи то фігуру, чи деталь інтер’єру, чи щось інше, – розповідає колишній учасник антитерористичної операції, а тепер приватний підприємець О. Данилович.
Повернувшись із неоголошеної війни, він як і багато хто з його бойових побратимів, звернуся до Миколаївського районного центру зайнятості (Львівська область) за допомогою у працевлаштуванні. Та пропоновані варіанти роботи не підходили з різних причин: незручно добиратися, надто високі вимоги, а зарплата, як кажуть, кіт наплакав. Коли довідався, що через громадську організацію «Клуб ділових людей» з Фонду Великобританії можна отримати фінансову допомогу для закупівлі обладнання, вирішив скористатися шансом. І не прогадав, бо як учасник АТО за 625 фунтів стерлінгів придбав сучасне електричне обладнання для нарізки та шліфування каменю. Цей факт став переломним моментом у житті армійця, тоді вже чітко п. Орест визначився: буде самостійно заробляти на хліб насущний, обробляючи природний матеріал.
У центрі зайнятості його ідею не просто підтримали, але й допомогли і фаховими підказками, і матеріально. Спершу скерували до Львівського центру професійно-технічної освіти на курси «Основи підприємницької діяльності», де майбутній бізнесмен здобув багаж необхідних знань для започаткування бізнесу, довідався про складові менеджменту та маркетингу, аспекти виповнення податкової звітності, вимоги до написання бізнес-проекту та ін. Згодом своє бачення ведення справи виклав у письмовій формі, захистив його перед членами спеціальної комісії. А зареєструвавшись як суб’єкт підприємницької діяльності, отримав одноразову виплату допомоги з безробіття для відкриття бізнесу у сумі понад 20 тисяч гривень, за яку купив додатковий інструмент і сировину.
– Я роблю з каменю все, що тільки замовляють клієнти. Сусідам, ось погляньте, – показує на будинок, що поруч, – змайстрував балкон з витонченими перилами і балясинами, батькам на могилу зробив пам’ятник, собі завершую монтувати камін. Зараз займаюся виготовленням елементів декору до стін великої зали: консолі, арки тощо, – розповідає майстер, ховаючи за спиною натруджені мозолясті руки, вкриті білим пилом-борошном.
Перед тим, як взятися до діла, п. Орест добре все обміркував, зважив плюси і мінуси самостійного господарювання. Окрім каменеобробного верстата, знань і вмінь, у нього були й інші ресурси. Для прикладу, майстерню обладнав у приміщенні, де його прадіди тримали худобу, камінь постачає місцеве підприємство, що знаходиться неподалік, відповідно й транспортні видатки незначні. А у перерві між роботою він шукає нових замовників: створив свій сайт, у різні електронні видання подає оголошення.
– Я розумію, що на все потрібний час, – ділиться думками підприємець. – Найкраща реклама – «сарафанне» радіо, адже задоволені виробами клієнти звернуться у разі потреби ще не раз, а також розкажуть іншим про мої послуги, де за якісну роботу – поміркована ціна. Мені моє заняття до душі. Це – хобі, що приносить і втіху, і гроші. Імпонує й те, що я сам розпоряджаюся часом, планую кожний день і ні від кого не залежу. Ось так кардинально після війни змінилося моє життя: ще недавно оці руки тримали зброю, а нині – тешуть камінь для оздоби осель.
Відділ організаційно-інформаційної роботи та архівної справи ЛОЦЗ