А ви любите казки? Мабуть, немає дорослих, котрі б у дитинстві не читали такі народні твори як «Коза-дереза», «Кирило Кожум’яка», «Славний син коваля», «Коваль і чорт», «Коваль Бассім», «Івасик Телесик» та ін. Рясно оздоблені малюнками дитячі книжечки із розповідями про мудрих, працьовитих, кмітливих, хоробрих, сильних, добрих героїв, без сумніву, викликають у малечі не тільки захоплення, а й слугують прикладом для наслідування.
Але чи помітили ви, що дуже часто позитивним персонажем у цих історіях є коваль? Хто ж такий коваль? Світло на цю древню й водночас актуальну нині професію пролили посадовці Стрийського міськрайонного центру зайнятості. Саме вони зібрали цікаві факти про ковальське ремесло, секрети якого можна опанувати у центрах професійно-технічної освіти державної служби зайнятості. До слова, цей фах на сучасному ринку праці користується великою популярністю, а обирають його здебільшого мужні, наполегливі, талановиті та творчі особистості, котрі прагнуть не тільки приборкати метал, а й вдихнути у кожний виготовлений виріб життя.
Чи знаєте ви, що від ковальського ремесла походять найпоширеніші у світі прізвища: Коваль, Ковальчук, Коваленко, Ковалів, Ковалисько. Вони входять до десятки найбільш відомих українських прізвищ (понад 100000 носіїв кожне). У англійців і американців також часто зустрічається прізвище «Smith», у німців «Schmidt», які в перекладі означають «коваль».
Серед правителів було немало тих, хто опанував або намагався опанувати ковальську справу. Наприклад, Петро Перший брав активну участь в куванні корабельних якорів, король Франції Карл IX особисто кував замки і ключі, а у Людовика XIV у Версальському палаці навіть була своя кузня.
Художники та скульптори найчастіше зображували ковалів з величезними м’язами, завдяки яким майстрам вдавалося легко орудувати здоровенним молотом. Але так здебільшого виглядали не ковалі, а молотобійники. Їх обов’язки різнилися: коваль керував процесом кування, легким молотком вказуючи молотобійнику місце, куди треба завдати удару молотом. Тому, можна сказати, що коваль виконував інтелектуальну частину роботи, а молотобійник – фізичну.
Забава ірландських ковалів (чи молотобійників) з часом перетворилася на серйозну спортивну дисципліну, яка входить навіть до програми Олімпійських ігор. У вільний час майстри влаштовували змагання: хто далі метне ковальський молот. Ці конкурси щоразу настільки полюбилися в народі, що тепер стали видом легкої атлетики. Правда, молот для метання зазнав серйозних змін і зараз нічим не нагадує знаряддя для кування металу.
З язичницьких часів серед шанованих богів були ковалі або їхні нащадки, пов’язані зі стихією вогню та процесом обробки заліза. Так, Гефест – грецький бог-коваль, Тор – скандинавський, Воланд – європейський.
У народних повір’ях зчаста вважається, що ковалі знаються з нечистою силою. Слово «підступність» походить від дієслова «кувати». Чому? Слов’яни вважали ковальське ремесло загадковим і незрозумілим, тому майстрів з молотами в руках не лише поважали, але й побоювалися.
На Русі ходила легенда про коваля з відмінним здоров’ям. Кожного ранку він вирушав до кузні, що розташовувалася в декількох кілометрах від будинку. Щоб не витрачати марно час, коваль збудував хату поруч з кузнею. І незабаром важко захворів. Як з’ясувалося, щоденні прогулянки сприяли виведенню із легень шкідливих речовин, які коваль вдихав під час роботи.
Кузні будували на околиці села неподалік від водойми, оскільки праця коваля – вогненебезпечна. Достатньо однієї іскри, щоби будівля спалахнула, а вслід за нею й сусідні споруди.
У наш час ковані вироби користуються не меншим попитом, аніж колись. Багато хто прагне оздобити будинок, сад, квартиру чи офіс стильними кованими предметами, щоб надати інтер’єру особливого шарму та неповторності. Тому професія коваля була, є і буде однією із тих, що не втрачає актуальності.
Руслана Притула, заступник начальника відділу активної підтримки Стрийського міськрайонного центру зайнятості