Інколи схожі за звучанням слова мають абсолютно різне значення. Тож, аби знати як і де їх грамотно застосовувати, пропонуємо вашій увазі два терміни, які вживаються у сфері трудових відносин.
Сумісництво – це виконання працівником, окрім своєї основної, іншої регулярної роботи, що оплачуються, на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві. Цей вид зайнятості оформлюється наказом про прийняття на роботу. За таку роботу нараховується заробітна плата. Облік робочого часу за сумісництвом ведеться окремо від обліку робочого часу за основною посадою.
Суміщення – виконання працівником на тому самому підприємстві водночас зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткових функцій за іншою професією (посадою) або обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи в робочий час без зміни його тривалості. Суміщення встановлюється наказом про покладання обов’язків у порядку суміщення за певною вакантною посадою.
За суміщення професій обов’язково провадиться доплата (ст. 105 КЗпП). Суміщення професій (посад) ґрунтується на тому, що суміщувана посада є в штатному розписі організації, але залишається вакантною, отже за посадою утворюється економія фонду заробітної плати, за рахунок якої і встановлюють доплату. За відсутності вакансії встановити доплату за суміщення неможливо. Доплату за суміщення вакантної посади можна встановити одному працівнику, або ж розподілити між кількома працівниками залежно від обсягу додатково виконуваних робіт. Робота за суміщенням у табелі обліку використання робочого часу не відображається.
Відтак схожість цих понять у тому, що працівник, окрім основної, виконує іншу додаткову роботу, а відмінність – за умов сумісництва робота виконується у вільний від основної роботи час, а суміщення – в основний робочий час.
За матеріалами інтернет-ЗМІ