Україна завжди славилася родючими чорноземами, багатими врожаями, працьовитими людьми. Нашому природньому багатству заздрить уся Європа, а в часи війни «ситі» поля були найбільшою спокусою для ворогів. Мабуть тому в Україні є багато справжніх господарів, котрі віддано та наполегливо трудяться, щоб колосилися житні лани, наливалися соком фрукти та овочі, дозрівали й радували око ягоди.
Одним із таких шанувальників матінки-землі є 48-річний Андрій Степанович Миськів. Свого часу він за скеруванням Бродівської районної філії ЛОЦЗ у Львівському центрі професійно-технічної освіти ДСЗ вивчив усі секрети фермерства й тепер займається одним із різновидів сільського господарства – садівництвом. Ще замолоду це заняття приносило йому насолоду, слугувало хобі, а пізніше переросло у головну справу життя. Відслуживши строкову службу в армії, п. Андрій повернувся додому й працював електриком в одній із комунальних служб Бродів. Але не давав йому спокою сад, манили весняні яблуневі заметілі, снилися дерева з налитими сонцем плодами. Тому наважився розрахуватися з роботи та працювати за покликанням.
Землю взяв в оренду. Ділянка була занедбана, густо всіяна кущами, бур’янами та залишками колишніх будівель. Довелося добряче потрудитися для підготовки ґрунту до садівництва: окультурити, засіяти гірчицею, підживити добривами: восени – фосфором і калієм, весною – перегноєм. Згодом усе це переорати і аж тоді посадили молоді деревця. Бувало, на початках саджанці цупили недоброзичливці, але тепер цієї проблеми немає. Фермер стверджує, що садівництво – це праця на перспективу: потрібно 5-8 років чекати, щоби відчути результати роботи.
Нині на 5 гектарах саду Андрія Миськіва тягнуть до небес верхівки яблуні різних сортів. Більшість із них зимові, оскільки витриваліші до наших морозів, та й плоди їхні краще зберігаються. У сезон господар прокидається разом зі сходом сонця і працює до пізнього вечора. Покошену траву старанно накладає у міжряддя, щоби розпушити землю. Він зізнається, що сад неодмінно треба обгороджувати сіткою, бо зайці обгризають кору дерева, після чого воно сохне. Щоби уникнути цього явища, садовод, так би мовити, уклав негласний «договір» з непрошеними гостями: він веретеноподібно обрізає яблуньки. Тоді вухані, що зуміли пробратися у сад, ласують обрізаними гілочками й не нищать стовбури. Шкоди також завдають миші. Проти них використовує давній органічний препарат «бактерію Ісаєва», що діє тільки на довгохвостих норівок.
Збираючи врожай жовтобоких та червонощоких яблук, А. Миськів завжди трішки залишає плодів птахам. Яструби, сови, ласки допомагають йому у боротьбі із гризунами. А ще у яблуневому садку живуть бджоли, які запилюють цвіт, та сонечка, що харчуються попелицею.
Фермер не втомлюється експериментувати, має намір вирощувати черешні, лохину, кизил і навіть хурму. Каже, що ми не споживаємо норму фруктів, яка потрібна кожному, а в дошкільних установах малятам потрібно щодня давати хоча б одне яблучко замість сумнівних йогуртів. Японці спеціально висаджують сорти невеликих яблук, які б умістилися в дитячій долоньці. Садівництво приносить п. Андрію й естетичне задоволення: радіє його серце весною, коли яблуні вбираються у біле мереживо квіту. У літню пору року насолоджується господар буйною зеленню й рясними зав’язками, а восени із великим задоволенням збирає урожай, виплеканий невтомною працею.
Оксана Полеха, начальник відділу активної підтримки безробітних Бродівської районної філії Львівського ОЦЗ